В. Вознюк Президент ВНСА,
суддя Конституційного Суду України у відставці,
заслужений юрист України.

Вступ

Суть теорії поділу державної влади очевидна: відособлення за функціональною ознакою окремих гілок влади та їх незалежне здійснення, що у цілому забезпечує, з одного боку, постійне протиборство законодавця, виконавця та судді, з іншого боку - обмеження їх свавілля, а в кінцевому результаті в постійній "боротьбі сил" - запорука поступового розвитку громадського суспільства і держави.

Вочевидь, що в таких умовах визнання незалежності судової влади , а відтак і судді повинно бути очевидним. Проте на практиці, при чому не тільки в Україні, але й в інших країнах, особливо пострадянських, власне судова влада спіткається з відмовою визнати її "рівною серед рівних". Принцип незалежності судової влади, безперечно є відправним, визначальним, що стосується правосуддя і оцінки незалежності суддів.

Незалежність суддів - це один із фундаментальних принципів правової держави. Якщо проаналізувати наявні як економічні й політичні так і юридичні гарантії незалежності суду й суддів на сьогодні в Україні, можна дійти висновку, що вони не забезпечують такого рівня самостійності цієї гілки влади, який відповідав би природі демократичної і правової держави. Судово-правова реформа, яка розпочалась в Україні у 1992 році і заклала передумови становлення судової влади як самостійної гілки державної влади, незважаючи на позитивні здобутки на цьому шляху, не досягла своєї мети — створення незалежного, безстороннього та справедливого суду. Далися взнаки консерватизм у підходах та брак чіткого бачення того, якою має бути судова системи в державі, що керується верховенством права. Головними причинами того, що українські суди ще не стали дієвим інститутом захисту прав людини, як відмічено в Указі Президента України за №361/2006 від 10 травня 2006 року "Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів", є відсутність системного й узгодженого бачення подальшого здійснення судової реформи невідповідність системи судів загальної юрисдикції вимогам Конституції України, видам та стадіям судочинства; незавершеність реформи процесуального права; перевантаженість суддів та недостатня прозорість їх діяльності; чинники, що перешкоджають незалежності судді, неналежний рівень кваліфікації значної частини суддівського корпусу та малоефективність системи професійної відповідальності суддів, недостатнє фінансування судової влади.

Найбільш повно принцип незалежності суддів та судів сформульований в Основних принципах, які стосуються незалежності судових органів¹, розроблених і прийнятих VII Конгресом ООН по попередженню злочинності, поводженню з правопорушниками, які одобрені в 1985 році Генеральною Асамблеєю ООН та Ефективних процедурах реалізації Основних принципів, що стосуються незалежності судових органів, прийнятих ЕКОСОС в 1990 році, Рекомендаціях № К (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Про незалежність, ефективність і роль суддів"².

У Європейській Хартії про статус суддів, прийнятій 10 липня 1998 року в Страсбурзі³, розроблені рекомендаційні принципи.

Так, принцип І Основних принципів визначає необхідність існування незалежних судових органів, обов'язок всіх державних та інших установ поважати і дотримуватися такої незалежності судової влади, яка самостійно, без стороннього впливу будь-яких посадових осіб та органів влади, здійснювала б правосуддя.

Важливим є Принцип З, в якому зазначено, що судові органи наділені компетенцією стосовно всіх питань судового характеру і мають виключне право вирішувати, чи належить встановлене законодавчим актом до їх компетенції. Принцип 4 Основних принципів містить заборону на неправомірне або несанкціоноване втручання в процес правосуддя чи перегляд судового рішення будь-яким несудовим органом.

У Принципі 7 закріплено обов'язок держави надавати відповідні засоби, які дають можливість суду належним чином виконувати судові функції. Принцип 5 містить власне принцип неупередженості: обов'язок судових органів вирішувати справи на основі фактів і відповідно до закону без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз, прямого чи непрямого втручання з чиєї б то не було сторони:

В Україні принцип незалежності суддів і суду закріплено на конституційному рівні (статті 126, 127, 129 Конституції України)і на законодавчому унормуванні (Закон України "Про статус суддів" статті Закону України "Про судоустрій").

Звертає на себе увагу, що у міжнародних документах (актах) і в зазначених нормативно - правових актах України, з одного боку, розрізняють, а з іншого боку пов'язують в нерозривну єдність незалежність в інституційному аспекті цього поняття або самостійність судових органів та суддів по відношенню до інших державних органів і незалежність судової влади, в тому числі і суддів у змістовному значенні цього терміна, (принципи 1,3-5, 7 Основних принципів, процедури 2-3,5 Ефективних процедур) і українського законодавця (статті 126,127,129 Конституції, статті).

Розглядаючи ці два аспекти незалежності судової влади, а відтак і суддів, реалізація ідеї відособленості від інших органів держави, гілок влади, громадських об'єднань зумовлює, по -перше, рецепцію принципу поділу влади з усіма випливаючими звідси наслідками. По-друге, закріплення незалежності на конституційному і законодавчому рівнях. По-третє, формування самостійної, автономної самоуправлінської судової системи поза структурами законодавчої та виконавчої влади, інших органів та інститутів громадянського суспільства. Зазначене свідчить про те, що в правовому полі України цей принцип очевидний. Можна стверджувати, що судова система України сьогодні - це самостійна гілка влади в організаційному порядку. Суди України не входять у будь - який спосіб як елемент інших органів державної влади, вони об'єднанні у самостійну систему. Проте суди України, загалом судова система у сфері ресурсного забезпечення в частині матеріально-технічного і фінансового, не має повної самостійності. В той же час суд має абсолютно відособлену специфіку компетенції як предметної так і територіальної. Хоча на сьогодні судова компетеційність на практиці є не зовсім чіткою, оскільки, наприклад, адміністративне судочинство здійснюється як загальними (цивільно-правовими) судами так і спеціалізованим Вищим адміністративним судом України.

Але не можна не бачити очевидного. В Україні де-юре створені умови реалізації засад незалежності суддів і судових органів в цілому. До них відносяться:

1. формування принципів неупередженості і підкорення суддів і судів під час відправлення правосуддя тільки закону (частина перша статті 129 Конституції);
2. створення гарантій неупередженості, у тому числі формування законодавчо визнаної заборони втручання органів державної влади, їх посадових і службових осіб та інших владних інституцій у сфері здійснення правосуддя (частина друга статті 126 Конституції України);
3. формування відповідних правових інститутів відповідальності за втручання у здійснення правосуддя (статті Кримінального кодексу України)

Принцип незалежності судової влади (судовик органів) може бути реалізований тільки через носіїв судової влади - суддів. Як і Основні принципи статусу судової влади, принципи статусу суддів, випливають з уяви про природно справедливе правосуддя, що визначається в міжнародних документах. Зокрема, в п. 1.1. Європейської Хартії статусу суддів зазначено, що; статус суддів передбачає забезпечення компетенцінності, незалежності та неупередженості при здійснені правосуддя яких будь-яка людина законно очікує від судових органів і від кожного судді, якому довірено захист її прав і свобод. Він (статус) виключає будь-які способи і процедури, які можуть викликати сумнів щодо компетентності, незалежності і неупередженості.

Незалежність судді в інстуціональному сенсі в Україні визнається в правовому полі. Проте реалії цієї сутності далекі від реального забезпечення.

Міжнародні стандарти незалежності суддів

Безперечно, що незалежність судової влади, правосуддя в будь-якій державі знаходиться у прямому зв'язку з незалежністю суддів. Проблема незалежності суддів є однією з найскладніших при здійсненні правосуддя. Адже правосуддя має одне завдання, одну мету - керуватися у своїй діяльності принципами верховенства права, законності , справедливості, об'єктивності, захищаючи права і свободи людини і громадянина. Тому міжнародна спільнота, міжнародні органи приділяють незалежності суддів особливу увагу.

Свідченням цього є прийняття Ефективних процедур реалізації Основних принципів , прийнятих ЕКОСОС у 1999 році, Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи "Про незалежність, дієвість та роль суддів" № К. (94) 12 від 13 жовтня 1994 року, Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № К(81)7 від 14 травня 1981 року, Європейська Хартія про закон щодо статусу суддів. Пояснювальний меморандум до Європейської Хартії про статус суддів, прийнятої учасниками багатосторонньої зустрічі про статус суддів в Європі під егідою Ради Європи 8-10 липня 1998 року; Бангалорські принципи діяльності судді(Резолюція Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року).

Значну увагу незалежності суддів приділяє Міжнародна асоціація суддів (далі МАС), зокрема її Перша експертна Комісія, під головуванням д-ра Ш.Гасса. Акти рекомендаційного характеру, прийняті на багатосторонніх зустрічах Асоціацій суддів багатьох країн, які є членами МАС. До них, зокрема, відносяться наступні акти:

1. Загальна (універсальна) хартія суддів, схваленої членами МАС як основних норм (1999)
2. Висновки "Відповідальність суддів" (Туніс, 24-25 жовтня 1980 року)
3. Висновки "Контроль діяльності та поведінки суддів: концепція; хто здійснює контроль; право на захист, незалежність суддів" (Дублін 12-16 липня 1987 року)
4. Висновки "Призначення та роль голів судів" (Мадрид, 23-27 вересня 2001 року)
5. Висновки "Правила етичної поведінки суддів, їх застосування та додержання " (Валь-де-Браво, Мексика, 31 жовтня - 4 листопада 2004 року)
6. Висновки Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи "Про стандарти незалежності судових органів та незмінюваності суддів" № 1, 2001
7. Висновки Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи "Про принципи та правила, що регулюють професійну поведінку суддів і етичні норми, несумісні з посадо поведінки
   та неупередженості" №3, 2002.

Європейською асоціацією Суддів розроблена "Хартія суддів Європи".

Зазначені міжнародні акти встановлюють (визначають) наступні принципи (засади) незалежності суддів як носіїв судової влади. Так, у зазначених вище Основних принципах рекомендується на національному рівні дотримуватися розроблених у цьому акті принципів, що стосуються незалежності судових органів (суддів - прим, авт.), які б гарантували належне правосуддя відповідно до вимог Загальної Декларації прав людини (стаття 10), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (стаття 14) та інших документах Організації Об'єднаних Націй.

У Статуті Організації Об'єднаних Націй задекларована рішучість народів світу створити умови, за яких можна дотримуватися справедливості, поваги до прав людини і основних свобод без будь-якої різниці. Ці Статутні вимоги базуються на Загальній Декларації прав людини, в якій втілені загальнолюдські принципи: рівності перед законом, право на справедливий відкритий судовий розгляд компетентним, незалежним та неупередженим судом.

Між цими принципами і практичним становищем при здійсненні правосуддя в багатьох країнах світу існує правовий вакуум (не закріплені в нормативно - правових актах держави). Враховуючи, що норми -принципи, як! забезпечують незалежність правосуддя поширюються і на функції судді, вони мають бути націленими на те, щоб забезпечити судді можливість діяти відповідно до цих принципів, оскільки судді приймають остаточне рішення з питань життя і смерті, прав, свобод І обов'язків людини.

Встановлені Основні принципи незалежності судових органів (всього 7) нерозривно пов'язані з незалежністю суддів.

Згідно Загальної декларації прав людини, судді, користуючись як і інші громадяни правами І свободами, повинні поводитися таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади, зберегти неупередженість та незалежність при відправленні правосуддя.

Особи, які є кандидатами на посаду судді, повинні мати високі моральні якості і здібності до аналітичного аналізу, відповідну професійну кваліфікацію, освітній рівень (спеціаліст, магістр права).

Питання незалежності суддів на думку автора є найбільш складним, оскільки незалежність суддів забезпечується (проявляється) не лише об'єктивними чинниками, але й суб'єктивним фактором. Незалежність судді є надійною, і мабуть найважливішою гарантією реалізації положень статті б Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини щодо її права "на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом".

Найбільш фундаментальним міжнародним актом (документом) яким визначаються Основні принципи незалежності суддів є Рекомендація № 94 (12)" Про незалежність, дієвість та роль суддів", ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи № 518, ухвалена на засіданні 13.10.99 р. Саме вона направлена на втілення в життя необхідних заходів на встановлення і зміцнення незалежності суддів, як носіїв судової влади, піднесення ролі як окремого судді так і всього суддівського корпусу.

Зазначена Рекомендація застосовується по відношенню до кожної особи, яка здійснює судочинство. До такої особи відносяться як професійний суддя так і громадський суддя (присяжні судді, народні засідателі та інші особи, які здійснюють правосуддя), якщо з контексту не є очевидним , що такі принципи стосуються лише суддів професіоналів. В Рекомендації визначено 5 принципів щодо незалежності суддів ї їх можна віднести до загальних.

Принцип І стосується власне загальних засад незалежності суддів та незалежного правосуддя через вжиття відповідних заходів. Відповідно до цього принципу незалежність суддів має бути гарантована державою шляхом закріплення їх відповідно до положень конвенції на конституційному рівні, в інших законодавчих актах, тобто шляхом імплементації міжнародних (стандартних) принципів до національної системи права з урахуванням національних традицій. На думку автора, національні традиції, які суперечать загальнолюдським вимірам (цінностям), що ґрунтуються на постулатах міжнародного права, не можуть бути інтегровані в систему гарантій незалежності суддів і судової влади в цілому.

Звичайно, що Принцип І за своїм змістом не є вичерпним. В ньому закладені основні рекомендації, які гарантують незалежність суддів.

Аналізуючи Рекомендації щодо незалежності суддів можна зробити висновок, що універсальний характер мають наступні положення:

Гарантії незалежності суддів повинні бути визначені у відповідних національних нормативно-правових актах (Конституції, конституційному або спеціальному законі, ордонансі, статуті тощо). Лише через гарантії можна забезпечити незалежність судді. Як зазначено в Універсальній (Загальній) Хартії Судді "незалежність суддів має забезпечуватися законом шляхом створення та подальшого захисту судової влади, яка була б дійсно незалежною від інших гілок влади" (стаття 2). Вказане положення повинно тлумачитись так, що суддя, як носі судової влади, повинен мати можливість здійснювати свої повноваження без будь-якого економічного чи політичного тиску, незалежно від інших суддів та посадових осіб судових структур, органів законодавчої та виконавчої влади. Статус судді у будь-якій державі повинен мати особливий правовий стан, який забезпечує ефективні гарантії його незалежності.

Важливе значення має особиста незалежність. Цей суб'єктивний фактор може звести нанівець всі об'єктивні гарантії (умови) незалежності судді. Особисністі стигмати впливають на поведінку судді. До них можна віднести, зокрема емоційність, комунікабельність, вразливість та багато інших психофізичних факторів. Тому розглядати незалежність судді лише в аспекті об'єктивних факторів буде помилково.

Зазвичай під об'єктивними чинниками незалежності судді розуміються умови, які створені та існують в забезпеченні його особистих інтересів як громадянина (заробітна плата, умови проживання його і членів сім'ї', та інші, які відносяться до соціально-побутового забезпечення).

Другим важливим чинником об'єктивної сторони, що впливає на незалежність судді є його правовий статус, який повинен убезпечувати суддю від будь-якого стороннього впливу. Зміст такого статусу повинен бути наповнений гарантіями недоторканності як особистої, так і членів його сім'ї, умови роботи судді, їх забезпечення окремими (індивідуальними) приміщеннями (кабінетами), залами судових засідань та інше службове матеріально - технічне забезпечення.

Незалежність судді обумовлюється також можливою відповідальністю за якість постановлених ним судових рішень.

Виходячи з принципу правової визначеності судове рішення (в узагальненому значенні) має бути прогнозованим, чого можна досягти завдяки однозначності чіткості законодавства. Але суддя повинен тлумачити і застосовувати норму права так, щоб вона забезпечувала принцип верховенства права.

Суддя не повинен нести будь-яку, у тому числі і матеріальну відповідальність за постановлені ним рішення, окрім випадків зловживання своїм посадовим становищем. Скасування або зміна судового рішення вищим судом (в порядку апеляції або касації) не може тягнути для судді наслідків матеріального чи дисциплінарного характеру за умови, що за рівнем фахової підготовки, стажу практичної роботи та внутрішнього переконання не зміг дати належну оцінку доказам по справі або здійсните судове тлумачення застосованої норми права. Проте не виключається відповідальність судді (матеріальна в деякій країнах) за умови очевидної в силу професійної недбалості постановлення неправосудного рішення.

У разі прийняття суддею неправосудних рішень в силу неналежного рівня професійної підготовки до нього можуть застосовуватись такі заходи:

• усунення судді від провадження у справі
• доручення судді виконання інших завдань в межах суду
• штрафні санкції (зменшення розміру винагороди на певний час)
• тимчасове призупинення суддівських функцій (Принцип VI Рекомендації)

Європейська Хартія про статус суддів, яка відповідно до пояснювального меморандуму цієї Хартії, визначає також принципи незалежності суддів, що мають рекомендаційний характер. Зокрема, в Хартії містяться положення які самі по собі мають рекомендаційний напрямок щодо удосконалення статусу судді європейського рівня.

Не вдаючись в досконалість такого визначення (дефініції) слід відмітити, що в цю Хартію поміщенні положення, які відтворюють весь комплекс міжнародних стандартів незалежності суддів. В загальних принципах закріплені стандарти правового забезпечення статусу суддів та гарантії їх незалежності. Хартія націлює Європейські країни на визначення незалежності суддів у внутрішній національній системі права правовими нормами самого високого рівня (на конституційному рівні).

Розкриваючи зміст незалежності, в Хартії зазначено, що будь які рішення, які посягають на незалежність судді, зокрема його призначення прсування в кар'єрі або припиненню його повноважень, або можуть завдати шкоди правам судді шляхом втручання законодавчої чи виконавчої влади. Необхідно, щоб в цих органах було гарантовано саме широке представництво суддів, принаймні половина суддів входила до цього органу. Це означає, що будь які органи (інституції), утворені відповідно до законодавчого регулювання, наприклад, Вища Рада юстиції, дисциплінарні комісії та інші інституції у своєму складі повинні мати не менше половини суддів, що гарантує від проявлення свавілля до судді.

Правила статусу, що стосуються добору кандидатів у судді, призначення їх на посаду передбачають утворення такої незалежної інституції, яка розглядає це питання вільно і неупереджено, її склад володіє правовою системою, може оцінити підготовку кандидата на посаду судді, виключаючи підстави відсторонення за статтю, етнічної, соціальної приналежності, або із-за філософських чи політичних поглядів чи релігійних переконань.

Законодавче регулювання незалежності суддів у країнах Європи

1. Правове регулювання незалежності суддів в Німеччині

Незалежність суддів Німеччини закріпляється на конституційному рівні Основним Законом Федеративної Республіки Німеччини від 23 травня 1949 року (в редакції Закону від 27 жовтня 1994 року), а також спеціальним федеральним Законом і законами земель.

Положення статті 97 Основного Закону визначає загальні принципи, в яких зазначено, що судді незалежні і підконтрольні лише закону (частина перша). Федеральні судді можуть бути звільненні проти їх бажання, або тимчасово звільненні з посади, переведені в інше місце роботи або звільненні у відставку до закінчення каденції лише в силу судового рішення, і на підставах, визначених законом.

Характерним є те, що судді загальних судів призначаються галузевим федеральним міністром сумісно з комітетом по виборах суддів, до складу якого входять галузеві міністри земель та рівної кількості членів, що обираються Бундестагом.

Німецький федеральний закон про суддів від 19 квітня 1972 року із змінами, внесеними законом від 11 січня 1993 року регулює службово-правове положення суддів Німеччини. Закон про суддів був прийнятий 8 вересня 1961. Редакційні зміни були внесені у зв'язку з об'єднанням Західної і Східної Німеччини в одну федеративну державу.

Судді Німеччини перебувають на службі у Федерації (509 суддів станом на 1 січня 1991) і на службі федеральних земель (18.666 суддів - 1 січня 1991 року). Кандидати в судді після отримання загальної юридичної освіти проходять підготовче службове стажування, після чого складають другий державний іспит Методика навчання {стажування -авт.) врегулювується законодавством кожної землі. Успішне складання такого іспиту дає право на виконання обов'язків судд і є підставою для призначення на посаду судді.

В Німеччині визначаємо чотири форми призначення на посаду судді:

1. призначення на посаду судді пожиттєво;
2. призначення на посаду судді тимчасово
3. призначення на посаду судді з іспитовим строком (від З до 5 років)
4. виконання обов'язків суддів в силу доручення

Виконання обов'язків суддів в силу доручення на практиці застосувується вкрай рідко. Це стосується осіб з пожиттєвим статусом чиновника, який приходить на посаду судді. Для такої категорії осіб встановлюється іспитовий термін. Призначення і просування по службі здійснюється відповідним міністром органу виконавчої влади.

Параграф 26 Закону відтворює нам конституційну норму що, незалежність судді, визначає, що « службовий нагляд за суддями допускається лише постільки, поскільки він не порушує незалежність судді». Проте будь-яке втручання (нагляд за суддею) при розгляді конкретної справи не допускається; у разі, якщо суддя вважає, що службовий нагляд порушує його незалежність , він може звернутися до спеціального службового суду. Класичні гарантії незалежності суддів детально регламентуються §§ 27-37 вказаного Закону.

Законом допускається переведення судді на іншу посаду або звільнення з посади без його згоди у разі наявності рішення про обвинувачення відповідно до статті 98 Конституції (абзацами 2,5) в порядку офіційного дисциплінарного провадження в інтересах правосуддя ( § 31), при реорганізації суду (§ 32).

Суддя з пожиттєвим призначенням або тимчасовим статусом може бути звільнений без його письмової згоди у відставку в силу невідповідності займаній посаді за умови наявності чинного судового рішення.

Рішенням суду можлива тимчасова заборона виконувати певні обов'язки судді. (§ 35)

Суддя з пожиттєвим статусом виходить у відставку по виповненню йому 65 років і відставка не може бути відстрочена. Якщо такому судді не виповнилося 65 років, то відставка можлива за його заявою і при умові, що йому виповнилося 62 роки, а при наявності інвалідності до 60 років.

У німецькій судовій системі законом визначені суддівські представницькі органи: Рада Суддів і Президійна Рада. Ради судді і Президійні Ради утворюються при федеральних судах. До повноважень Ради суддів належить вирішення питань загального і спеціального характеру. (§ 49 п.1). Президійні Ради вирішують питання про призначення на посаду судді. (§ 49 п.2). До складу Ради суддів входить 5 виборних суддів при Вищому Федерально суді та при Федеральному патентному суді, в усіх загальних судах до складу Ради суддів входять по 3 виборні судді. Голова суду та його заступник до складу Ради суддів не входять (§ 49-50). Президійна Рада утворюється при кожному Вищому суді, до складу якої входять гологза суду, його заступник і три судді. Відповідно до Закону утворюється Федеральний суд у справах суддівської служби (розділ-III). В якості суду у справах суддівської служби стосовно суддів утворюється особливий Сенат Вищого Федерального Суду загальної юрисдикції (компетенції). Суд у справах суддівської служби наділений повноваженнями дисциплінарного характеру , який може застосовувати дисциплінарні стягнення у виді оголошення догани, грошовий штраф і звільнення з посади (§§ 63-64). Але компетенція такого суду є значно ширшою . Окрім дисциплінарного проаздження він наділений повноваженнями вирішувати питання про переведення по службі в інтересах правосуддя, про недійсність призначення, скасування рішення про призначення, звільнення з посади, звільнення у відставку в силу некомпетентності судді. Федеральний суд у справах суддівської ' служби має право скасовувати рішення земельних судів у справах суддівської служби (§§ 61-62).

2. Правове регулювання незалежності суддів у Франції

На одній із прес-конференцій Президент Шарль де Голь заявив: «Цілком очевидно, щоїз принципу неподільності державної влади, яка повністю довірена обраному'народом Президенту Республіки, в державі не повинно існувати ніякої іншої влади: ні міністерської, ні цивільної ні військової ні судової, які б випадали із сфери його опіки⁴».

Відповідно до статті 64 Конституції Франції із змінами станом на 4 серпня 1995 року (прийнята 4 жовтня 1958 р.) гарантом незалежності судової влади є Президент Франції. У Французькій республіці статус магістратів {суддів - авт.) визначається законом "Про статус магістратури", який був прийнятий у 1958 році.

Правовий статус магістратів судового і прокурорського відомств визначений органічним законом про Вищу Раду магістратури. З законодавчих актів

вбачається, що вони направлені на зберігання і підтримку корпоративно- професійного характеру складу суддів, необхідності дотримання і належної поваги до принципів правосуддя та статусу суддів. Ієрархія судового корпусу складається з двох рангів, в яких посади розмежовуються за старшинством.

Перший ранг має 7, а другий 9 ієрархічних розрядів. Просування по службі і звільнення з посади визначається Декретом Президента за поданням Вищої Ради магістратури на основі висновку спеціальної комісії, до складу якої входить: перший голова Касаційного суду, заступник голови, генеральний прокурор при касаційному суді, три члени Касаційного суду і три магістрати від суддів і трибуналів, представники Вищої Ради Магістратури і чиновники адміністративного відділу міністерства юстиції⁵.

Комісія щорічно розробляє таблицю просування по службі і збирає інформацію про службову відповідність магістратів суду. За межами ієрархії перебувають члени Касаційного Суду, голови апеляційних судів, голови палатпри Паризькому апеляційному суді. При вступі на посаду магістрати приносять присягу.

Обговорення політичних питань, а тим більше негативне відношення допринципів і форм правління в Республіці, судовому корпусу забороняється категорично.

Висновок про призначення суддів на посаду за подання Міністра юстиції Президенту надає Вища Рада Магістратури. На Вищу Раду Магістратури покладається обов'язок забезпечення дисципліни суддями, вона наділена правом застосування дисциплінарних стягнень аж до звільнення судді з посади.

Професійну підготовку кадрів судово-слідчих працівників здійснює національний інститут підготовки магістрантів, якій у 1970 році Ордонансом перейменований в Національну Школу магістратури. Пожиттєве призначення на посаду судді вперше було введено Законом від 28 квітня 1810 року. Однак практика показала, що судді призначені пожиттєво не підвищують свій професійно кваліфікаційний рівень і їх поведінка стала неконтрольованою. Тому

Декретом від 29 травня 1876 року був встановлений інший порядок добору суддів, а саме введена конкурсна система. У 1906 році конкурсна система була замінена здачею професійного іспиту на право вступу до магістратури (судове відомство).

2.1. Гарантії незалежності суддів Франції

Як вже зазначалося вище, гарантом незалежності суддів і судових органів є Президент Республіки, який зобов'язаний слідкувати за тим, щоб правосуддя не підпадало під чий-небудь вплив або зазнавало тиску⁶.

Закон про магістратуру, як органічний закон, забороняє приймати будь ким нормативно-правові акти, які б суперечили цьому закону.

Третя гарантія незалежності суддів (одна з основних) полягає у тому, що судді призначаються пожиттєво і є незмінюваними.

Своєрідною гарантією незалежності суддів є територіальна форма утворення судів. Територіальні суди не співпадають з адміністративно територіальним поділом, що в якійсь мірі забезпечує суддів від адміністративного ресурсу.

Незалежність суддів також забезпечується відокремленням судових посад від адміністративної номенклатури в судових відомствах. Можна стверджувати, що однією з гарантій незалежності судів є те, що суддя не підпадає під дисциплінарні санкції будь-яких інших органів.

Конституційна Рада (на кшталт Конституційного Суду) своїм рішенням від 22 липня 1980 року визнала, що ні законодавчі, ні урядові, ні будь-які інші державні структури не вправі контролювати діяльність суду⁷.

У своїй ухвалі від 26 червня 1987 року Конституційна Рада зазначила, що неприпустимо притягати до дисциплінарної відповідальності суддів за постановлені рішення. Дисциплінарне стягнення можливо лйше⁸у разі скасування рішення і за наявності доказів, що суддя постановив неправосудне рішення під впливом кого-небудь або з особистих інтересів.

Конституційна Рада, посилаючись на статтю 64 Конституції, у своєму рішенні від 9 липня 1990 року резюмувала, що незалежність судді випливає з його особливого правового статусу⁹. Однією з важливих гарантій незалежності судді Франції, як і в інших країнах світу, є рівень його заробітної плати.

Заробітна плата суддів Франції залежить від рівня посади судді в ієрархії судової системи. Характерним є те, що Декретом від 26 грудня 2003року встановлена "гнучка система премій" для суддів. Як зазначено в Декреті "премія розподіляється відповідно до внеску суду щодо ефективності роботи судді". Премія нараховується як процент (відсоток від заробітної плати) і виплачується щомісячно до 15% заробітної плати відповідного судді. Критерії оцінки премії визначаються головами судів і загалом діляться на три групи:

• внесок до правильного функціонування служби
• наявність на роботі
• напруженість в роботі

Звісно, що перші два критерії є суб'єктивними, вкрай негативними, оскільки вони ведуть до недостатньої прозорості у призначенні премій, і можна стверджувати, що є дискримінація преміювання на основі концепції "за заслуги".

Розмір премій, як зазначено в Декреті, встановлюється в залежності від кількості розглянутих справ.

З цього привод Європейська асоціація суддів на конференції в Вільнюсі на пропозицію Асоціації суддів Франції прийняла резолюцію щодо правосуддя у Франції, в якій зазначається, що встановлення премій за "кількістю" розглянутих суддею (судом) справ є вразливим щодо незалежності суддів.

Зараз у Франції удосконалюється судова система, переглядаються функції Вищої Ради магістратури і піднімаються питання реформування Вищої юридичної ради за пропозицією багатьох членів парламенту Франції, щоб до складу ВЮР входила меншість суддів і прокурорів відносно складу ВЮР.

Європейська асоціація суддів у своїй резолюції зазначила, що така позиція парламентарів є хибною і посягає на незалежність суддів Франції.

3. Принципи незалежності суддів Австрії.

На відміну від багатьох інших Конституцій держав Ради Європи Федеральний конституційний закон від 10 листопада 1920 року (в редакції закону від 7 грудня 1929)найширше закріпив основи судової влади та визначив основні принципи призначення на посаду, статусу суддів Австрійської республіки.

V статті 86 ФКЗ Австрійської республіки зазначено, що призначення на посаду судді здійснює федеральний президент, або за його дорученням федеральний міністр за поданням федерального уряду на конкурсній основі. ФКЗ приписує, що судді незалежні при здійсненні правосуддя. Статус судді встановлюється законом про судоустрій. Проте в конституційних нормах закріплені основні засади звільнення і просування по службі (стаття 88).

Управлінські функції з питань матеріального і технічного забезпечення на всіх рівнях судової системи відокремлені від суддів¹⁰,

В Австрії обов'язковою вимогою для претендентів на посаду судді є отримання спеціальної освіти, строк набуття якої становить 5 років під наставництвом (керівництвом) судді, до якого прикріплюється претендент на посаду.

Кандидат на суддівську посаду повинен бути дієздатним громадянином Австрії, мати належну репутацію, диплом про повну юридичну освіту. В процесі проходження стажування під керівництвом судді-наставника претендент вивчає програму семи самостійних етапів: судову практику з одночасним навчанням на підготовчих курсах; навчання протягом двох років при суді, прокуратурі, адвокатурі, міністерстві юстиції, виконавчих органах; навчання в судовій академії. Кандидат на посаду судді повинен обов'язково вивчити судову практику, скласти іспит на посаду судді при вищому земельному судді. Лише після цього розглядається питання про призначення на посаду.

Для заняття суддівської посади (сьомий рівень, етап) суддя повинен відповідати ще більш високим вимогам: успішно завершити четвертий і шостий етапи, отримати ступінь доктора права.

До складу екзаменаційної комісії, яка приймає іспит, як правило, входять судді, у тому числі судді у відставці, практики правоохоронних органів, працівники юридичних служб, професори університетів.

4. Засади незалежності суддів Російської Федерації.

В Російській Федерації принцип незалежності як суддів так і суду закріплений на Конституційному і на законодавчому рівні (стаття 1 Федерального конституційного Закону "Про судову систему Російської Федерації" і стаття 1 Закону РФ від 26 червня 1993 року "Про статус суддів в Російський Федерації" ). Аналіз цих актів дає підстави для висновку, що російський законодавець встановив, по-перше, незалежність суддів інституційному значенні (самостійність судових установ ) і суддів по відношенню до інших державних органів), по-друге, незалежність суддів і судової влади в змістовному значенні, що відповідає принципам 3,5-7 Основних принципів, процедурам 2-3,5 Ефективних процедур. Перший аспект незалежності випливає із принципу поділу державної влади , а другий аспект полягає у формуванні самостійної, автономної і самодостатньої судової системи. Це означає що суд — самостійний орган в організаційному плані, оскільки не входить як складова до будь-якого іншого органу державної влади, самостійний і в аспекті ресурсного забезпечення (організаційного, кадрового, матеріально-технічного, фінансового тощо).

Проте, це ще не означає повну реалізацію принципу незалежності судової влади.

Незалежність судової влади забезпечується її носіями - суддями.

Відповідно до Закону "Про основи державної служби Російської Федерації "судді віднесені до самостійної, відособленої частини публічної, служби і входять в категорію "А".

Забезпечення суддів здійснюється через Судовий Департамент при- Верховному Суді РФ. Бюджет судової системи закладений в окрему статтю державного бюджету. Однак, російське законодавство встановило складну систему гарантій незалежності суддів як об'єктивного так і суб'єктивного характеру.

Процес відбору кадрів для суддівського корпусу включає два етапи:

1. стадія попереднього добору;
2. формування суддівського корпусу;

Вирішення цих питань покладене на Ради Суддів.

Відповідно до положень статей 13 та 14 Закону "Про статус суддів РФ" рішення про зупинення або припинення повноважень судді приймає кваліфікаційна колегія суддів. Зупинення повноважень має місце у разі:

• його балотування в органи законодавчої чи виконавчої влади;
• визнання судді безвісно відсутнім;
• порушення кримінальної справи щодо судді;
• обрання судді на виборну посаду.

На думку автора остання позиція повинна бути підставою для припинення повноважень судді.

Законодавством РФ передбачено 12 підстав припинення повноважень судді.

Вагомим елементом незалежності судді є заборона не переводити його на іншу посаду в тому ж судді або в інший суд без згоди судді (стаття 12 Закону про статус судді).

Цей елемент характерний для принципу незмінюваності судді. Базовим ознаками незалежності судді в РФ є закріплені в Конституції принципи недоторканності і безпеки судді (стаття 122).

Органічними законами в РФ встановлений особливий порядок притягнення суддів до адміністративної та кримінальної відповідальності. Вирішальну роль в таких випадках відіграють суди і кваліфікаційні колегії суддів ^Наприклад, порушення кримінальної справи або притягнення судді : обвинуваченого.вирішується Генеральним прокурором- РФ за наявності, -висновку судової колегії у складі трьох суддів Верховного Суду РФ і за згодою Вищої кваліфікаційної колегії суддів РФ, зокрема, щодо судді федерального арбітражного суду.

Аналізуючи законодавство Російської Федерації щодо правового забезпечення незалежності судді, не можна не відмітити його високий рівень, оскільки незалежність судді в РФ обумовлена широкими правовими гарантіями.

5. Правові засади незалежності суддів Республіки Білорусь.

Статус судової влади і статус суддів в Республіці Білорусь визначається Конституцією, Законом "Про судочинство і про статус суддів в Республіці Білорусь" від 13 січня 1995 року (з наступними змінами).

Відповідно до Конституції судова влада в Республіці Білорусь належить лише суддям. Правосуддя здійснюється незалежно від законодавчої і виконавчої влади.

Систему судів складають загальні¹¹ , господарські та інші суди, що визначаються законами.

До загальних судів відносяться Верховний Суд Республіки Білорусь, обласні, мінський міський, районні (міські), в також військові суди. Судді Верховного Суду, Вищого Господарського суду призначаються Президентом за згодою Ради Республіки Національних Зборів за поданням відповідно Голови Верховного та Голови Вищого Господарського судів на безстроковий термін.

Судді інших судів призначаються Президентом на безстроковий термін, окрім судів, що призначаються на посаду вперше, а також суддів адміністративних судів та по виконавчім провадженням¹² .

Незалежність суддів базується на таких принципах та гарантіях, як:

• судді всіх судів є незалежними і підкоряються лише закону;
• призначення суддів на безстроковий термін (окрім суддів, які призначаються на посаду вперше);
• прозорість (відкритість) судових процесів, розгляд справ у закритому засідання допускається лише у випадках, передбачених законом;
• незмінюваність суддів;
• неприпустимість втручання в судову діяльність будь-яких державних органів влади та посадових осіб. Втручання в діяльність судді або суду при розгляді справ тягне за собою кримінальну відповідальність;
• засоби масової інформації не в праві надавати прогнозованість судового рішення по конкретній справі або іншим способом впливати на суддю або суддів;
• суддя не повинен самостійно висловлювати свою позицію щодо можливого рішення;
• судді недоторкані. Цей принцип забезпечується недоторканістю житла, службового приміщення, транспорту і зв'язку, кореспонденції, майна та документів, якими судді користуються;
• суддя не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності без згоди органу, який його призначив, а також з урахуванням кваліфікаційної комісії суддів;
• суддя не може бути затриманий або підданий приводу;
• суддя не підлягає особистому огляду (досмотру);
• кримінальна справа щодо судді будь-якого рівня може бути порушена лише Генеральним прокурором Республіки Білорусь;
• судді, члени їх сімей та майно знаходяться під захистом держави;
• судді мають право зберігання, носіння та застосування вогнепальної зброї та боєприпасів до неї;
• судді, які потребують житла або покращення житлових умов забезпечуються ним не пізніше ніж через шість місяців;
• суди всіх рівнів фінансуються за рахунок державного бюджету окремим рядком;
• приміщення судів, транспортні засоби, оргтехніка та інші засоби необхідні для діяльності судів не можуть вилучатись у будь-який спосіб. Вилучення допускається за згодою суддів, шляхом колегіального рішення з метою покращення умов їх праці;
• судді всіх рівнів підлягають обов'язковому державному страхуванню;
• для будівництва індивідуального житла суддям надається безвідсотковий кредит з розрахунку вартості квартири або проектної вартості будівництва будинку;
• заробітна плата судді або його грошове утримання у зв'язку з відставкою встановлені діючим на той час законодавством і не можуть бути змінені.

Конституція і закони Республіки Білорусь не передбачають здійснення правосуддя на принципі верховенства права, а лише керуються у своїй діяльності при здійсненні правосуддя конституцією або законами Республіки Білорусь.

Добір судових кадрів в Республіці Білорусь здійснюється кваліфікаційними колегіями відповідного рівня. Кваліфікаційні колегії формуються з числа суддів в залежності від рівня суду, а також представників відповідних органів юстиції.

До системи кваліфікаційних колегій входять:

1. Кваліфікаційна колегія Верховного Суду із числа суддів цього суду;
2. Обласні кваліфікаційні колегії із числа суддів відповідної області та міста Мінська;
3. Кваліфікаційні колегії військових судів;
4. Кваліфікаційні колегії суддів господарських судів.

Кількісний склад кваліфікаційних колегій, норма представництва, визначаються пленумом Верховного Суду, пленумом Вищого Господарського суду, пленумом військового суду та обласними конференціями суддів за погодженням з Міністерством юстиції.

Повноваження кваліфікаційних колегій є обмеженими. Крім питань добору з суддівських кадрів кваліфікаційні колегії вирішують питання:

• Персонального складу екзаменаційних комісій;
• Дають висновки:
  • Можливість призначення судді на посаду голови суду, крім Верховного та Вищого Господарського судів;
  • Про призупинення або припинення повноважень судді; с) Про дачу згоди про порушення кримінальної справи щодо судді;
  • Про направлення судді у відставку;
  • Про нагородження суддів державними нагородами та присвоєння їм почесних звань.

Кваліфікаційні колегії розглядають питання дисциплінарної відповідальності суддів;

Виступають на захист честі, гідності, прав і законних інтересів суддів; розглядають скарги на діяльність судді, на його поведінку або бездіяльність судді.

Підстави і порядок притягнення судді визначаються положенням про дисциплінарну відповідальність суддів, яке затверджується президентом.