Висновки «Структура організації судової влади в країнах членах» (зустріч в Дакарі, 26 листопада – 1 грудня 1983)
Перша комісія дослідила організацію судової влади в країнах, що брали участь в її роботі. Відповіді на запитання анкети були отримані від двадцяти країн. Одне з питань стосувалося існування "судової влади" окремої від законодавчої і виконавчої влади. Комісія визначила що не всі країни члени розуміють це визначення, воно не є загальновживаним та є навіть невідомим в деяких країнах.
В ході дискусії Комісія дійшла до висновку що цей вираз містить два фундаментальних та взаємопов'язаних принципу: по-перше судова влада здійснює свою діяльність від імені народу (але слід відмітити, що в деяких монархічних країнах символом народу є монарх), та по-друге те, що судова влада є повністю незалежною, з цього випливає наступне:
- Функцією судової влади, на відміну від інших "влад" є вирішення спорів між громадянами а також між громадянами та публічною владою. Виконуючи цю функцію суддя має бути повністю незалежним та має бути таким також в очах суспільства.
- Суддя має бути незалежним від будь-якого впливу, прямого чи непрямого. І до цього, ця незалежність не повинна зазнавати загроз, ні фактичних ні в очах громадськості, через проблеми що стосуються його посади чи його ієрархічного становища.
- Дуже важливим є незалежність судової влади від законодавчої і виконавчої. Така незалежність не має виглядати як відсутність взаємодії між гілками влади, навпаки. Зокрема виділення коштів на утримання судів залежить саме від них, так само як і виконання судових рішень залежить від дій виконавчої влади.
Завданням судді є застосування законів та визначення його наслідків. Тісно пов'язане з першим питання, на думку Комісії, є питання строку протягом якого суддя повинен бути призначений. Це питання також піднімалася ООН в проекті "Посібника щодо незалежності суддів та також відбору та навчання суддів та прокурорів", тест якого було надіслано Генеральному Секретарю МАС.
Дискусія точилася перш за все щодо статей 29 та ЗО проекту, зміст яких є фактично ідентичним статтям 2.19 та.20 Декларації Монреальської конференції щодо незалежності суддів. Фундаментальне питання, якому присвячені ці статті - це питання тимчасового призначення суддів. Тимчасове призначення суддів, професійних чи мірових, є поширеною практикою в багатьох країнах, які надали свої доповіді першій комісії. Це питання не стосується країн, де судді обираються.
Комісія в межах своєї компетенції розглянула проблеми призначення професійних суддів. Питання призначення мірових суддів є дуже складним і не може бути охоплене цією Резолюцією.
Щодо професійних суддів, то більшість членів комісії стоїть на тій позиції, що тимчасове призначення суддів, є загалом, помилковим. Це є прийнятним виключно в тих випадках коли це є розумним з практичних міркувань, та якщо таке призначення, а потім поновлення контролюється органами судової влади, і це рішення не приймається політичним органом одноосібно. Запобігти такого виду призначенню можна тільки обравши правильний метод призначення.
Зокрема прийнятним є тимчасове призначення суддів у відставці на роботу в той самий суд, де вони колись працювали. Комісія вважає, що принцип, втілений в проект ООН має бути загально визнаним, та бути прийнятий до уваги багатьма державами.
Але проект, тим не меш є дуже обмеженим. В ньому мають бути висвітлені питання кваліфікації, а також чітко і суворо піднято питання призначення суддів на посаду.
Комісія вважає, що цей висновок не стосується питання призначення суддів на випробувальний термін. Комісія припускає, що в країнах де кар'єру судді може розпочати молода особа, вона повинна довести, що має всі необхідні для цієї посади якості до того як її остаточно призначать. Але тим не менш, питання призначення такої особи або відмови у прийнятті має контролюватися органом судової влади.